Академический театр КОЛЕСО

Ну, что же вы Ангелина прям так... У каждого свой вкус, кто-то любит арбуз, а кто-то свиной хрящик. Может спектакль не совсем подошел к вашему мировосприятию. здесь есть отличные спектакли. Классика - \"Месяц в деревне\", \"Ночь любви\", а есть и \"Скандал с публикой\" - спектакль не для слабонервных. Нужно найти свой театр, своих актеров, свой спектакль. Неужели вы посмотрели все 30 спектаклей из репертуара "Колеса", и все так ужасны?

Не можу повірити,що комусь подобається цей жахливий театр!

Был на спектакле \\\"Мнимый больной\\\". Понравилась игра актеров. Главное, моя девушка в восторге! Спасибо!

\"Звездный мальчик\" - супер. Сынуля был в полном восторге. Жаль мало детского репертуара

Мне театр понравился. Без лишней помпезности и апломба. Тихо, уютно, что называется, без лишних понтов. Адекватные цены. Можно приходить и получать позитивные эмоции. Была с подругой на "Фатальном флирте". В зале вообще один ряд. Во время спектакля зажигают камин. Никакой пошлости я не заметила. Мне понравилось.

В отличии от театра Леси Украинки в \\\"Колесе\\\" всегда радушно принимают зрителя...Нет никакого хамства!Камерность театра дарит таинство передачи энергии от актера зрителю и наоборот...Нам с друзьями невероятно понравился спектакль \\\"Месяц в деревне\\\"!Хотим прийти на \\\"Чудо Пиаф\\\"

Каштани революції феміністок ...під “колесом” Розумію, що “розлуплені каштани на київській бруківці”, - є надто утертою фразою, щоб аж нею розпочинати театральне есе, але, гумористично обігруючи її, все-таки малюю давній образ-бренд нашої столиці. Пишу про каштани, щоб згадати вологий коричневий блиск серед розхитаної бруківки і надихнутися ним на укладання вражень... Вересневим вечором після останньої проголошеної доповіді на конференції з українсько-польських культурних контактів в університеті ім..Т.Шевченка входжу на Андріївський узвіз разом із приятелькою зі спільних конференційних зустрічей і житейських розмов. Будучи господинею конференції, вона поклопоталася про чудове завершення - театральний вечір. Йдемо під стукіт каштанів, серед галереї картин на стінах будинків і огорож, звичайні в антуражі узвозу, - в очікуванні чогось іншого, відмінного за аналітичні виклади наукових тем. Хотілося дослівно роз//ваги, тому вибрали театр “Колесо” з міркувань, що комедія Жана Ануя здатна розважити. Театральний ґанок і низькі підвальні вікна на рівні бруківки по-своєму підказали назву театру: мабуть, тільки колеса, дерев’яні чи гумові, й ноги людей з “об’єктивної реальності” можна побачити крізь такі вікон. Колеса, що розкришують каштани... А що в напрямі з вулиці крізь вікна до темної середини підвалу? Те ж колесо. Знак театру, одначе, синтетичне колесо із вісьмома парами спиць - ніг, чоловічих і жіночих (серед яких заблукала й такса), з’єднаних в центральній осі. Крокують ноги, котять колесо життя. Сцена (підвищена всього на півметра) і глядацький амфітеатр – разом на довжину 10 метрів, тому не уникнути перетину поглядів акторів і публіки. А тим паче на першому ряду, де ми собі вільно вибрали місця. І це була перша обставина розваги. Головна героїня комедії Ада (засл.арт.України Н.Надірадзе-Вронська), вибравши мене серед інших, жестом руки вказала: “Вы – жертва патриархализма...”. “Та невже!”- хотілося їй тут же відповісти, але подібної інтерактивності режисерка вистави “Генерали в спідницях” (за комедією “Генерали в спідницях, або Штани” (1978) Ж.Ануя) нар.арт.України І.Кліщевська, мабуть, не планувала. А жаль... Зімпровізувати міні-лекцію на задану тему викладачеві-літературознавцеві з 20-річним університетським стажем, було б запросто. Навіщо? Та хоча б для того, щоб режисерська концепція будувалася в межах людської гідності глядача, а не її приниження. Це був прийом типу вигуку М.Задорнова:“Придурки!”, - прямо адресованого глядацькій залі, що особисто мене завжди обурювало. Чи це шок від міжкультурної комунікації? Думаю, питання риторичне. Репліки, звернуті до глядачів, все-таки треба вибирати. Або принаймні враховувати зміну епохи. У 1990 році, коли відбулася прем’єра комедії, “жертва ізму” прочитувалася із політичним підтекстом і це був сміх-самоусвідомлення. Усі глядачі перед розвалом СРСР відчували себе жертвами комуністичних старійшин-патріархів і навіть, якщо репліка адресувалася комусь одному, зала реагувала спільно. Сьогодні ж вибраний глядач – об’єкт розваги інших, на що у даному разі вибранка аж ніяк не підписувалася. Продовжуючи мову про зміну епохи, треба сказати, що так само колись “зривали дах” у публіки репліки про еміграцію чи втечу з країни. Відповідно позасюжетна втеча головного героя Леона з Франції до Швейцарії від дружини-феміністки Ади, за що він був прив’язаний до стовпа і відданий під суд, також мала позитивний резонанс у радянської публіки. Загалом тема комедії – “революція феміністок, яка звершилася”, творила карикатуру на більшовицький переворот 1917 року в Росії (тим більше вдало підкріплена звучанням відомої революційної пісні тих часів “Марсельєзи”, яку російські та українські соціал-демократи запозичили із Франції; музичне оформлення спектаклю В.Дадикіна). Тільки тут уже висувається політична проблема. Більшовики першими втілили ідеї фемінізму і попри “чисто мужскую” рівність радянських жінок, це був таки прорив патріархалізму. Прорив традиційного патріархалізму, уточнимо, бо радянський фемінізм – це хитрий засіб однієї політичної партії захопити владу і втримати її силами жінок, утверджуючи таким чином тоталітарний патріархалізм. Ситуація парадоксальна: фемінізм проти традиційного патріархалізму, щоб збудувати новий. І ось таке суспільство на грані повного розвалу. Що воно прочитує у творі Ж.Ануя? Або генерал у спідниці, або дружина в галіфе... Штани – мода жінок, починаючи від першої французької феміністки Жорж Санд, у 70-х роках ХХ ст. запанувала тотально. Скориставшись ідеєю комедії Аристофана “Лісістрата” (жінки не дозволяють чоловікам інтимних стосунків з метою примусити їх припинити війну), Ж.Ануй переробив тему на тоталітарний лад: прийшовши до влади, жінки контролюють сексуальний інстинкт чоловіків. Могло бути і навпаки. Для Ж.Ануя могла і не мати стать, котра захоплює владу, принципового значення. Головне – показати абсурдність і неприродність подібної влади. Ануївська тема співзвучна антиутопії Дж.Орвелла “1984” і філософським концепціям про тілесність в тоталітаризмі. Але французький драматург зробив із цього комедію, тобто шукав вражаючого сюжету, щоб говорити на серйозні теми. Тому в жанрі комедії потрібно тонко грати із такою темою. Або ж спростити її до “чисто французской комедии в 2 актах только для взрослых”. І французьке тут трактується у пуританському розумінні – щось перверсивне чи принаймні татуйоване для простаків. На мою думку, так і вийшло. Видно було мені, сидячи майже на сцені, що актори не розуміють, що вони грають – комедію характерів (переміни ґендерних стереотипів) чи комедію ідей (тотальної заборони). Підкреслено виставляли видовищні атрибути сексменшин (так і не зрозуміло при чому тут вони, адже кастрати внаслідок судового вироку – це не геї із забави). Замість сценічних деталей, які б свідчили про неможливість тотального поневолення людини. У цьому і ключ комізму серйозної теми, і її суперактуальність: найчорніший тоталітаризм (як галіфе Ади) не в стані покрити рожеву (як сни Леона) ніжність свободи. [Ого, такої асоціації не чекала... А може гей на початку 1990-х був символом свободи совка?] Щоправда, треба згадати порожню раму із невеликим уламком дзеркала в кутку. У нього найчастіше дивилася Ада. І кого вона бачила? Стіну і уламок себе. Тобто дивилася і не бачила тих змін, які з нею відбулися. Гра актриси, одначе, не мала цієї багатозначності. Натомість постійно звучали грізні крики амазонки, що в камерному приміщенні глушили, як динаміт рибу. Чи не можна кричати пошепки або ще якось по-іншому? Енергетичним осередком вистави того вечора, як мені здається, був В.Лялько (госпожа Бомануар, можливий натяк Ж.Ануя на феміністку Сімону де Бовуар). У своїй ролі він синтезував і гомосексуальні стереотипи, і риси поведінки найвищого ешелону влади. Виконував динамічно, з відчуттям розвитку дії. В.Лялько мало пересувався на сцені, сидячи під стовпом (протягом І акту до нього був прив’язаний Леон, що символізувало насильство, зневагу гідності), який в ІІ акті символізував “правосуддя”, але актору вдалося заполонити собою сценічний простір. Тому від двох суддів по боках (О.Погрібняк і О.Лисій) хотілося б хоча стабільного фону, а не прогалин. Натомість адвокат (О.Бірюков) був надто метушливий і “голубий”. Його концепція ролі, по-моєму. зруйнувала серйозність комедії Ж.Ануя. Відповідний тандем В.Ляльку склала В.Бойко, що доволі елегантно і різнобарвно виконувала роль служанки, яка спочатку виконує завдання господині – бути недоступною, але поступово в ній прокидаються тілесні почуття до Леона, з якими вона грайливо дає собі раду. В.Бойко відтворила еволюцію дівчини від глупуватої до хитро розумної. Хоча й в діалозі згадувався З.Фройд, але рожеві сни Леона під стовпом про недоступних дівчат були надто невиразними в хореографічному плані. Пролетаріат (засл.арт.України О.Коваленко і Г.Зражевська) представлений у традиційних жестах і тонах. І нарешті, виконавець головної чоловічої ролі О.Лепенець. Цього вечора творчий настрій у нього з’явився на одну мить і зник... Завершуючи есе, варто згадати, що на початку 1990-х, коли відбулася прем’єра, в Києві формувався інтелектуальний рух феміністок завдяки жінкам-літературознавцям і письменницям: С.Павличко, О.Забужко, Т.Гундоровій, Н.Зборовській, В.Агєєвій та ін. На сьогодні він перемістився до Харкова і видозмінився у гендерну критику.

Страшенно обожнюю п’єси Жана Ануя! Слава Богу, зараз його в Києві ставлять чималенько. Не планувала залишати свій коментар тут, але випадково натрапила на коментар Ольги, і не змогла не відповісти. Усе наше життя – це пошлість! У виставі лиш іронізується, висміюється наше суспільство, наші життєві пріоритети, бажання і т.д. Ви побачили кілька пошлих рухів і почули пошлі фрази і відразу налаштувалися на те, що це банальна, розрахована на масового глядача вистава! Аж ніяк!!! Пересічна людина не піде в театр, і не заплатить такої суми за це видовище. Жан Ануй глибоко філософський й інтелектуальний драматург, дуже шкода, що вам не вдалося цього розгледіти...

УЖАСНО!!!! Были с подругой на "Генералы в юбках" и остались просто в ужасе от пошлости, вульгарности и примитивности игры актеров. Непонятно почему этот спектакль пользуется такой популярностью! на фоне такой гадости понимаешь и начинаешь ценить настоящую игру актеров в театре им. Леси Украинки. Первый визит в "Колесо" стал последним!

Неприятное впечатление осталось от театра.Замечательные актеры, хороший спектакль, атмосфера старого города, Андреевский спуск... Все прекрасно, но забыть то хамство, которым нас встретили на входе в театр «Колесо» почему-то так и не удалось. А театр, как известно, начинается с вешалки!